..Тобто, дуже зверху :)

То я до того, що на нашій вулиці нарешті перевернулась вантажівка з пряниками! Образно кажучи.
А насправді, хто ще не знає, Львову 751 рік цього тижня, а значить!.. А Значить! ФЛЮГЕРИ ЛЬВОВА!!! І в театрі Заньковецької сьогодні був Ліндсі Девідсон (зі всіма його волинками та кілтом) та оркестр “Леополіс”! Не пожалкував усіх 10 гривень, та придбав білет на 17-те місце 4-го ряду 2-го балкону. Тобто, вище усіх :). Ну майже, бо поряд сидів Ніколас (той самий). Так от, дуже зверху - то неймовірне гониво. Отримав масу задоволення та настрою і наслухався дуже файної музики.

З того купка висновків:

1) Я ні біса не вмію користуватися музичними інструментами :)
2) мп3 - абсолютна гадість, але стерти усю мою колекцію заважає той факт, що Моррісон вже мертвий і наживо його не послухати…
3) Шотландія - ну майже омріяна Нова Зеландія;
4) розпиття Микулинецького “Тернового Поля” у конструкті нічного Львова - дуже гарна ідея;
5) я хочу ще!

У вихідні у Ратуші буде ДЖЕЗ!.. ^_^

Дайте подудіти у волинку!
mp3 - відстій!

Спробуйте тільки не позаздрити! :)))

Хе-хе, може вже варто хоч щось тут написати? А то я крім жж нічого вже не пишу… Ну, хіба що конспекти :)
Сумно…

Окей, я розівчився писати :)
В мене черговій раз Велика сплячка, і думка про те, що Сплячки можна позбутись, навіть і не планувала з’являтися у моїй голові. Наперед попереджую - Велика Сплячка, то не про хомячків чи там інших ведмедів. Велика сплячка - це коли ти нічого (нічогісінько!) не хочеш робити. Ворушитись теж не хочеш. Найпаскудніше те, що воно таке вже вдруге за останні півроку. А мені ще “повітряні фортифікації” писати…
Жах!

О… давненько мене тут не було…
На прохання публіки публічно публікую дотепер майже не публікований на публіці текст моєї курсової річної давності. Програмістам буде ха-ха, непрограмістам ха-ха не буде. І тим і тим краще не читати
…далі »

Вже скоро буде (ну вже ні) три тижні з того часу, як я не поновлював свого блоґа. Сесія…
Ще тиждень і напишу щось знову :)

Доречі, про Інну. Окрім фотографії (попередній пост) знайшовся й невеличкий подарунок від цієї файної особи - твір з претензією на незавершеність “Слоненята”. Оскільки я нажив права на публікацію (хи-хи) тої сторі, то нарешті ними (правами) скористаюся.
Увага …далі »

Промайнув Новий Рік… Ну і добре!
Чого так повелося, що у кожному році зима аж двічі - на початку та на кінці?

Ото рився у старих фотографіях з мобільника, знайшов Інну. І так нестримно захотілося весняного тепла…

А натомість лише фото…

Наразі, все ті самі штудії, оскільки нічим файним (окрім класичного нічогонероблення) не займаюся.
Штука в тім, що я сьогодні отримав допуск до екзамену з фільософії - була ціла кумедія. Базікав більше про Толкіна, ніж про філософів. Зрештою, то зовсім не так погано - Толкін був сприйнятий поблажливо, на відміну від Жадана. Як виявилось, наш викладач чогось Сергія не розуміє, з чого робить висновок, що Жадановий “Капітал” мені для епатажу. Жаль.

А ще я знаю, де святкуватиму новий рік!

Все банально просто - я склав заліки!!!

Спочатку був ДУМ. Не DOOM, а ДУМ (ділова українська мова). Трошки писанини і крихти фантазії: рецепт простий. Зрештою, довелося переписати автобіографію - як усякий порядний програміст, я кожне підрядне речення відокремлюю відступом :). Склад сім’ї починався з середини листка (по горизонталі, звісно). Минулося.

“Юрко! Чого це ви по авдиторії гуляєте? Ваше біополе погано впливає на решту студентів! Якщо вам так вже нема до чого взятися, то може сядете та напишете залік, га?” - так пройшло складання “цифрової схемотехніки”. До цього предмету я навіть звіти писав (варьяція - малював, схемотехніка ж бо)… щоправда у зошиті в косу лінійку (ностальжи!) червоним чорнилом (не Мефістофельові чорнила, але червоні достатньо). Чесно.

А от з “охороною праці” (досі дивуюся, нащо мені охорона праці - з огляду на свою абсолютну лінь, я мабуть не буду займатись ні працею, ні охороною. Може…), так от, з “охороною праці” стався глюк цілковитий. Мені за шоссь поставили залік. За що - не знаю, я там був лише два рази. І то не в тему. ЇЇ величність Халява.

З ООП (object oriented programming) писав залікову програму, головна ціль якої - записати у файл список (СПИСОК!) коханих панянок, бажано побільший, і продемонструвати. Глюк.

Лишилось три допуски до екзамену :)))

Нажив паскудну звичку - це якщо коротко. Якщо довго то читай …далі »

Кхм… той… ви не повірите, але пятілєтку я кажися завершив. Кажися…
Принаймі, блоґ дістав новий вигляд (хоча в основі так і полишилась тема Tutti-Frutti з чималою добавкою foliage - я нагло скористався GPL ліцензією).
А ще змінилася назва. Воно звісно файно було оте “Юрко Лаврик в умовах БЛОгКАДИ”, але ну його. Тепер просто larik.
А ще… А ще я інфо написав - чергове тимчасове, але яке не яке інфо (чи ж би ж то ж “що воно таке…”).
Думаю також, що спроможуся придумати хоч би ще одну назву категорії, крім “Усіляка фігня”, бо може статись, надрукую фігню не усіляку, а фігню неабияку.
Все.

Це на тему категорії (наразі, хто бачив, той знає - вона одна) котра має цю сакраментальну назву. Оголошую пятілетку… гм… тиждень :) глобального персонального порятунку блогу від цієї категорії. Знов КОНСТРУКТИВІЗМ, але я це зроблю!!! ррр! :)

Мені так здається, хоч я і не впевнений на усі #FF поділки, але я бачу Знаки, втім, мені так здається, що я вимру незабаром. Я нічого не можу привести до ладу - печать ґрандійозности. Кумедно те, що й мене ніхто не може привести до ладу: тут спостерігається очевидний дуалізм марності таких спроб. Якщо мене просто полишити, то я моментально релаксую у найменш енерґетичний стан (хай живе термодинаміка на практиці!) - тобто засинаю або, що гірше, нічогонероблю; якщо безупину й постійно штурхати в напрямку чогось, то можна спостерігати завидний реактивний (зворотній, мається на увазі) рух до того ж низькоенерґетичного стану. Звідти висновок - якщо я ворушуся, то значить я просто ворушуся до місця, де мене ніхто не чіпатиме вже точно. Жах…
Вимру…

То - фактично відповідь на необачно полишений коментар, котра виявилась достатньо самодостатньою (хи-хи) для отакої публікації (див. попередній пост).

Отож, моя відповідь на псевдориторичне питання стосовно проблеми застосування металогічного порівняння протоколу універсальної послідовнісної шини версії 2.0 та фонетичних засобів мовлення, зокрема порівняння ролі біта контролю синхронізації вищезазначеного протоколу та стилістично обезбарвленого однобуквослова “и” в якості елемента синхронізуючого потоки вербальної комунікації, а рівно і відповідь до квазіетичного питання користання коментів таким анконтекстним методом, надодачу емоційно забарвлених нецензурованою лексикою і таке інше, звучить наступним чином:
то все фігня

Та ну нафіг!!! Задовбало!!! і кому такому розумному в Україні вперше прийшла в голову “файна” ідея про болонську систему? Бо ту голову треба було заклеїти пластирем, скотчем, епоксидкою, емаллю, шифером, мідно-нікельованим покриттям, бетоном, двістісорокаміліметровим шаром ґрунту та каміння, протирадіаційною плівкою (доречі, розробка цілого інституту!), колючим дротом, 150 000 000 000 кілометрами вакууму в напрямку від Сонця і табличкою “ця людина - БОЖЕВІЛЬНА!”. Напишу маніфест :)))

То ж треба так - усім мене раптом стало треба: викладачав, роботодавцям, менеджерам, охоронцям, лікарям (особливо, мабуть, патологоанатомам). Одна тільки халепа - вони мені нафіг здалися. Направду, не потребую я отих всіх. Таке Відчуття, що у майже всіх навколишніх людей (читай, окупантів) часу - греблю гати, а у тих, кого я конче хочу бачити (мілкі й рідкі залишки союзників), у тих часу немає, як категорії. Таке життя…

То ж бо тільки уявити: на дворі 28 число, а я, такий-сякий (отакий), ще нічого не зробив (як варіація варьяцій - не написав, не намалював, не оформив, не обчислив, не виконав, не встиг, не, не, не, неймовірно). От пилиться на столі мікроконтроллер - його я мав запроґрамити аж до після-три-дні-назад-до-позавчора, а він просто лежить - чекає, вочевидь, фінальної стадії моїх лінощів. А звіти, звіти ж то ще не писані-оформлені - а тиждень назад треба було лабораторні захищати з отими ними звітами, а я… А блог? Обіцяв оптимістично: “за тиждень буде, за тиждень буде”, і шо? Ну і де?
На компутері завівся вірус - пожував тихенько мої файлики, загриз фотошоп і коммандера, ото вони лежать на вінчестері - тлінні трупи на полі антивірусної боротьби - і чекають (теж чекають) кінця моїх лінощів. Задумана тема до блогу висить тепер у повітрі - малювати нема чим, шоп то помер, й заливати нема чим - улюблений ФТП (коммандер, зрештою) загинув смертю хоробрих аж на цілих 5 хвилин раніше - невдале хірургічне втручання.
То всьо, курва, глобалізація.
Казала мама - переходь на *нікс - нє не послухав. Тоді не послухав, а от тепер… чекаю… пакунку з Лафокс.нет, тобто, з пошти… вже тиждень.
Їм, там на пошті, теж. Лінь. Або (знов, як варьяція) українська пошта насправді базується в Новій Зеландії.
Я вже казав, що то всьо, курва, глобалізація?

Вибачайте, але ця вся краса й атракція наразі на (ре)конструкції
Зайдіть за тиждень :)))